Літо. Ліс. Великий тихий будинок. Мовчазний ретрит. Кожен день однією й тією ж доріжкою я прогулююсь лісом навколо ретритного центру. Зазвичай ніхто не зустрічається на моєму шляху. Людей у тому котеджному селищі живе дуже мало.
І ось я йду. Чую кроки позаду. Обертаюся. Немає нікого. Йду далі. Знов кроки. Зупиняюся. Обертаюся. Та знову нікого. В третій раз кроки. Зменшую темп. Вже не обертаюся. Мені лячно.
Та сильний поштовх в спину між лопатками. Я відчула його фізично. Навіть захиталася…
- Хто тут? - раптом зсередини мене виривається рішучий голос.- Смерть твоя. - Що тобі треба?
- ЖИВИ!
Якщо у вас є запитання, напишіть його сюди